«Африканці заробляють призові, купляють на них стадо корів». Сергій Лебідь 9 разів вигравав чемпіон Європи з кросу

Його мало знають в Україні, але в Європі він мав базу в декілька тисяч персональних фанів. Сергій Лебідьбільше 10 років виступав за міланський клуб «Ковер», з яким вигравав чемпіонат країни і Лігу чемпіонів. В Італії його називали Бьендо, що в перекладі з італійської означає білий. Мабуть, він єдиний білий, який успішно конкурував з темношкірими атлетами в кросі.

Сергій ріс круглим сиротою — батько розбився на мотоциклі, коли наш герой ще був дитиною. Через 10 років в інший світ пішла і мати. Зараз він — найтитулованіший кросмен Європи. Чемпіонат континенту українець виграв дев'ять разів (!) — за цим показником він абсолютний рекордсмен. У відвертій розмові з Максимом Розенком Лебідь пояснив, у чому секрет популярності кросу в Європі серед спонсорів і чому крос був виключений з програми Олімпійських ігор в 1924 році.

Сергій, боягуз не грає в хокей. А хто не бігає крос?

Хто не вміє його бігати. Адже це не всім дано. На гладкій доріжці ти можеш бути чемпіоном світу. Але це зовсім не гарантія, що ти зможеш добитися чогось серйозного в кросі. Універсалів, які однаково успішно виступають і на гладкій доріжці, і в кросі — одиниці. Найяскравішим представником універсалів був триразовий олімпійський чемпіон ефіоп Кенесісе Бекеле.

Що найскладніше в подоланні 10-кілометровій дистанції по бездоріжжю?

Особисто мені психологічно легше бігти крос, ніж «десятку» на стадіоні. Тому що 10 тисяч метрів на арені — це 25 кіл. А в кросі 10 кілометрів — максимум п'ять кіл. А може бути і взагалі два. Ну а складнощів в кросі вистачає. Потрібно бігти по бездоріжжю в грудні, січні, лютому. Місити бруд ногами. Один з найбільш представницьких міжнародних комерційних турнірів проходив взимку в Брюсселі. Там, коли до фінішу добігали, іноді номерів учасників не видно було - форма заляпана брудом з ніг до голови. Та й взагалі, в порівнянні з доріжкою в кросі зовсім інша специфіка. На доріжці ти «котиш», а по пересіченій місцевості «валишь». На гладкій поверхні ти тільки стопою працюєш. А в кросі ще і стегна доводиться підключати — особливо, коли по щиколотку в багнюці ноги потопають. Тому без спеціально підготовки переходити з доріжки на крос і назад дуже складно.